Історія краю

Територія природного парку дуже багата на пам'ятники матеріальної культури різних археологічних епох, починаючи з епохи неоліту IV тис. до н.е. до епохи Київської русі включно. Тут розташовані відкриті поселення (селища), городища, могильники. Деякі з них мають загальнодержавне значення.

Городище біля с. Коропів Хутір – багатошарове поселення, що містить відклади скіфської епохи (V—III ст. до н. е.) та ранньосередньовічні (VIII—X вв.), пов'язані зі слов'янською культурою та культурою епохи Хазарського каганату. Поруч знаходяться селище салтівської культури та два селища бронзового віку (ІІ тис. до н.е.). У села Суха Гомільша знаходиться городище, три селища та без курганний могильник з погребінням мерців за обрядом трупоспалення, що відноситься до мішаного слов'яно-тюркського населення VIII—X вв. н. е. Це унікальний комплекс, в якому вдалося виявити залишки середньовічних оборонних стін, помешкання та 140 похоронних споруд з величезною кількістю старожитніх речей. У с. Велика Гомільша розташоване городище та курганні могильники скіфської епохи раннього залізного віку (VI—III вв. до н. э.). Тут вдалось виявити цінні залишки матеріальної культури скіфської епохи та розкрити ряд курганів, у тому числі ті, що містять унікальне шатрове перекриття. Окрім того, в лісі між В. Гомольшей та Коробовим Хутором відкриті селища бронзового віку та салтівської культури. На правому березі р. Сів. Донець, навпроти с. Задонецьке, розташовано важливе ранньослов'янське поселення, в поруч – городище Гайдари, що відноситься до епохи давньоруської держави та періоду боротьби осілого слов'янського населення з кочівниками-половцями в ХІ-ХІІ ст. На лівому березі Сів. Дінця на просторі між селами За донецьке та Черкаський Бишкин знаходиться більше десяти давніх поселень від епохи неоліту, енеоліту та бронзового віку до раннього залізного віку та епохи середньовіччя. В неоліті тут мешкали мисливсько-рибальські племена дніпрово-донецької культури, а пізніше, в бронзовому віку, з'явились землеробсько-скотарські катакомбної та срубної культури.

За раннього залізного віку (скіфський час) тут мешкало осіле землеробсько-скотарське населення, яке залишило після себе нижній культурний шар городища Коробів Хутір та укріплене земляними валами з кам'яними укріпленнями городище у с. Велика Гомільша з великим курганним могильником, що налічує більше 1000 курганних насипів та інших пам'ятників. Розкопки Великогомільшанського городища та курганів скіфо-сарматської культури археологічної експедиції Харківського університету під під керівництвом проф.. С.А. Семенова-Зусера та Б.А. Шрамко дали змістовний матеріал для всебічної характеристики життя місцевого населення в V—III ст. до н. є. Важливим за своїм історичним значенням є селище Задонецьке. Це єдиний в Харківській області археологічний пам'ятник VI-VII ст. н. е., матеріали якого дозволяють з'ясувати складні процеси етногенеза східних слов'ян.

В епоху раннього середньовіччя (VIII—X ст.) даний район знаходився на стику двох культур: ранньослов'янської та культури Хазарського каганату. В результаті синтезу цих культур тут виникли унікальні для Південно-Східної Європи пам'ятники – городища у с. Коропов Хутір та Суха Гомільша. Особливий інтерес являє Сухогомольшанський археологічний комплекс, відмічений ще в руському письменному джерелу початку XVII в. «Книга Большому Чертежу». На той час ще можна було побачити фортеця з залишками кам'яних стін. Поруч з фортецею знайдено могильник з трупоспаленням за слов'янським зразком, золотими та бронзовими речами хазарського типу.

Найпізнішим археологічним пам'ятником в межах національного парку є городище Гайдари, що відноситься до епохи Київської Русі XI – поч. XIII ст. Це поселення було одним з постійних половецьких зимовищ, розташованих на Сіверському Донці поруч з великим родовим центром половців – Зміївом.

В середині ХVII ст. на правому березі річки виник Зміївський чоловічій монастир, який також називали Миколаївським (за головним храмом Св. Миколи), або козачім. За легендою у стін його бився з татарами кошовий отаман Іван Сірко. Після ліквідації Запорізької Січі серед монахів Зміївського монастиря залишилось багато колишніх козаків. До цього часу монастирю були приписані величезні земельні угіддя, він мав свої промисли вів великі торгівельні операції. Для того щоб закрити монастир монахи були звинувачені в «розбійній поведінці», після чого монастир було ліквідовано.

До нас дійшли легенди, що розповідають про те, що в часи ліквідації монастиря монахи закопували діжки з золотом в долині, що пізніше отримала назву «золотої». Згідно легенді Біле озеро було названо так тому, що його води побіліли від кинутих в нього срібних монет.Коли царські війська оточували монастир, козаки в чернецьких рясах проривались крізь ряди солдат та кидались з берегової кручі в річку, намагаючись врятуватись вплав. Так за легендою з'явилась ще одна місцева назва – Козача Гора.

Після розгрому монастиря настав тривалий час мирного існування, коли населення краю постійно зростало, з'являлись нові селища та хутори.

В роки Другої Світової війни в густих лісах Гомільшанського та Королівського лісництв змагався з окупантами партизанський загін Я.А. Брехунця. Тут кілька разів проходила лінія фронту. При визволенні Харкова в цих місцях на підступах до міста велись тяжкі бої, про які нагадують залишки військових укріплень та могильні пам'ятники.