Співоче розмаїття (птахи НПП Гомільшанські ліси)

Фауна птахів Національного природного парку «Гомільшанські ліси» налічує 226 видів, серед яких 154 є гніздовими. Це значне розмаїття для території лише трохи більше 14 тис. га! Якщо порівняти північну тайгу та арктичні тундри Північної Америки та Євразії, на всій їх території гніздиться трохи більше 270 видів, а на схожій за розмірами до НПП території – зазвичай не більше 30 – 50 видів.

З іншого боку, у середземноморських ландшафтах південної Франції, Албанії та Республіки Північна Македонія показники видового розмаїття майже такі самі, як і в НПП «Гомільшанські ліси» - за умов однакових площ порівнюваних територій. З іншого боку, тропічні ландшафти значно багатші від наших теренів: на території близько 10 тис. га в Ассамі (Північно-східна Індія) можна знайти від 300 до 500 видів, у Гані на такій же площі – 350 – 450 видів, у Кенії – 450 – 550 видів, а у Андах Колумбії навіть до рекордних 800 видів птахів!!!

Усе це розмаїття форм птахів науковці прагнуть систематизувати, об`єднаючи у ряди, родини, роди. Причому найбільш нестійкими та спірними є обсяги саме рядів та родин: за останні 2 століття змінилось щонайменше 7 глобальних систематик. Згідно останніх даних повного секвенування ядерної та мітохондріальної ДНК дуже суттєво змінились уявлення про спорідненість рядів: так, сови віднині визнані більш спорідненими із яструбами, аніж із дрімлюгами,  соколи споріднені із папугами значно більше, аніж із яструбами та совами. Качки та гуси утворюють разом із куроподібними птахами (фазани, курки, мокко, перепілки, індички, мегаподи та ін.) окрему гілки на еволюційному древі птахів. Звісно, окремо розташовані пінгвіни та безкилеві птахи (тінаму, страуси, нанду, казуари та ему).

Для широкого загалу людей не зовсім зрозумілі численні суперечки орнітологів щодо системи птахів, простіше об`єднувати види у групи за зовнішньою схожістю.  Наприклад, «птахи, схожі на горобця», «птахи, схожі на горобця, але значно менші та тендітніші, живуть серед деревної та чагарникової рослинності», «качки», «фазани», «страусопоібні птахи» та інші. Зокрема, легко виділити серед «пернатого натовпу» так званих  «денних хижаків», серед яких, в свою чергу, зазвичай легко відокремити такі групи, як «сокіл» - відносно невеликий хижак із довгими вузькими крилами, «яструб» - невеликий хижах із короткими крилами та довгим хвостом, «орел» - щось велике, яке ширяє, але не є стерв`ятником, власне «стерв`ятник». Чому виділено такі категорії, які може розпізнати майже кожна людина? Тут справа не в реальному спорідненні (адже у категорію орел потрапляють такі різні види, як орел-карлик, канюки (звичайний канюк, степовий канюк, зимняк), орлани (у нас – орлан-білохвіст) та справжні орли (могильник, беркут, підорлики, степовий орел), а в набутті різними групами видів однакових зовнішніх характеристик як адаптація до існування у схожих умовах середовища та використанні схожих його ресурсів. Чому зовнішні фактори середовища (і як) так сильно впливають на зовнішній вигляд птахів, що кожен із нас зможе впізнати хижака, курку або її родича, птаха, який живиться нектаром та «декого, схожого на горобця» - тобто, горобцеподібні зерноїдну пташку? Розглянемо ці фактори на прикладі видів птахів НПП «Гомільшанські ліси». І почнемо із такої найбільш різноманітної (як у Світі взагалі, так і в Парку зокрема) групи птахів, як горобцеподібні (ряд Passeriformes).

Відразу зазначимо, що справжніх спеціалізованих нектароядних видів птахів у нас немає, і це – дуже прикро! Тропічні нектарояди (медососи, гавайські квіткарки, нектарниці та колібрі) не є близькими родичами між собою, проте невеликий розмір, сильні гострі крила, чіпкі пальці ніг та довгий, частіше загнутий дзьоб дозволяють відразу зрозуміти, що пташка живиться нектаром квітів. Часто її яскраве забарвлення навіть кидає виклик кольоровій палітрі квітів. В наших краях пташки можуть живитись квітами, поїдаючи їх цілком, як це роблять зеленяки, коноплянки, зрідка – снігури, дубоноси, зяблики. Оскілки наші птахи не є нектароядами-спеціалістами, поїдання квітів ніяким чином не зумовило особливості їхньої зовнішності.

Інші дрібні рослиноїдні види можна поділити на 3 категорії:

  • Зерноїди: зазвичай досить дзьоб короткий, відносно масивний – як у горобця; крила короткі, хвіст недовгий, частіше кільчастий; у НПП це – зеленяк, горобці домовий та польовий, коноплянка; є серед зерноїдів і дещо спеціалізовані види, які «ухилились» від зовнішнього вигляду звичайних «горобців» - щиглики, чечітки, чижи: їхні дзьоби досить довгі та загострені, адже вони вибирають дрібне насіння із бур`янів; ці види частіше є або осілими, або мігрують на зимівлю недалеко – до Кавказу та Балкан, північного берега Чорного моря; харчуються переважно насінням, пташенят вигодовують більше комахами (із домішкою зеленого насіння – «молочної стиглості»);
  • плодояди та споживачі кісток із плодів: один такий «спеціаліст», який навіть має відповідну назву – костогриз: відносно масивний птах, із дуже високим и сильним («товстим») дзьобом, яким він трощить кісточки черемхи та вишні; наш костогриз є частково осілим, а частково – ближнім мігрантом;
  • види різноїдні: зяблик, вівсянки, чечевиця; ці птахи дещо схожі на зерноїдних, але дзьоб зазвичай трохи довший, довші і крила та хвіст; переважно мігруючі види, частково осілі; вігодовують птахів комахами, дорослі харчуються мішаним кормом – бруньки, квіти, насіння, комахи.

Але не всі горобцеподібні птахи є частково або переважно рослиноїдними. Найменші пташки – комахоїдні. Дзьоб цих птахів зазвичай гострий та тонкий, частіше недовгий і прямий, лише у підкоришника досить довгий та загнутий, адже цей птах збирає комах із щілин кори, пересуваючись по стовбуру. Він також має міцні кінцівки – щоб триматись на корі, а клиноподібний хвіст утворений жорсткими перами, які виконують роль додаткової опори. Повзик значно масивніший від підкоришника, хвіст короткий і основна опора припадає на довгі міцні кінцівки. Дзьоб повзика масивний, як у дятла, їм він може добувати комах з-під кори.

Ще два види горобцеподібних птахів дуже сильно несхожі на «типового горобця». Це синиця довгохвоста (яка насправді і не синиця) та синиця вусата (теж має дуже сумнівне відношення до синиць). Обидва види мають надзвичайно довгі ступінчасті (як у сороки) хвости, що, при округлості їхніх тіл, робить пташок схожими на цукерку «чупа-чупс» або а ополовник (власне, інша назва довгохвостої синиці – «ополовник»). Забарвлення довгохвостої синиці (мешкає у чагарниках – у лісі та на узліссях) чорно-біле із рудуватим, а вусатої (яка мешкає у великих масивах очеретів) – майже цілком руде (за винятком чорних, схожих на вуса, відміток біля дзьоба). Довгі хвости вусатих синиць допомагають їм балансувати на стеблах очерету та надають додаткову опору, а довгі хвости «ополовників» є чудовим приладдям для тримання рівноваги на тонких кінчиках гілочок, де ці птахи добувають їжу, а також для маневрування при польоті через щільні гілки дерев, що рятує птахів, які дуже повільні на відкритих ділянках. Обидва види осілі та кочові, не є справжніми мігрантами.

Інші дрібні комахоїдні птахи не так сильно «відхиляються» від загально відомої форми горобця, можуть бути поділені на такі групи – відповідно до їхнього способу життя:

  1. Синиці (чорна, блакитна, велика, гаїчки пухляк та болотяна): лісові мешканці, переважно харчуються на гілках, рідше – на землі, ловлячи порівняно дрібних комах; хвіст та крила короткі, взагалі пташка виглядає компактною. Осілі та кочові.
  2. Волове очко – маленька пташка буруватого темного кольору, із дуже коротким хвостиком, який постійно стирчить догори, і надзвичайно сильним (для такої крохи – лише 8 – 12 грамів) голосом. Звичайне волове очко (рос. «крапивник») є єдиним представником своєї родини у Східній Півкулі, інші 80 видів живуть на теренах Американського континенту. До нас прилітає взимку, тримається у щільних чагарниках та очереті біля води, потайний, але видає свою присутність гучним тріском. Лапки дуже міцні, довгі, дзьоб міцний, дещо схожий на тонкий ніж. Харчуються комахами, можуть роздовбувати стебла очерету. Довгі та міцні кінцівки – за умов короткого хвостика – є основним пристосуванням для пересування у щільних заростях очерету.
  3. Вівчарики (в.-ковалик, в. весняний, в. зелений та в. жовтобровий) – дуже дрібні пташки із родини Кропив`янкові, переважно зеленуватого та жовтого забарвлення, дзьоб тонкий. Латинська назва – Phylloscopus – дуже влучно характеризує спосіб добування корму: у перекладі із давньогрецької мови, «філло» (із двома «л»!) - означає «лист», а «скопос» - огляд: пташки добувають дрібних комах переважно та тонких гілочках та на листі. Саме тому вони такі малесенькі – не більше 10 – 12 грамів, адже важко утриматись на листочках. Золотомушки дуже схожі в екологічному плані на вівчариків-філлоскопусів, з тією різницею, що оглядають вони переважно хвою і тонкі гілочки хвойних дерев. Усі види вівчариків перелітні і зимують переважно у тропіках, а золотомушки жовточубі – ближні мігранти, які прилітають до нас на зимівлю із тайги.
  4. Кропив`янки (рябогруда, сіра, садова та чорноголова) – мешканці чагарникових заростей та високої трави на узліссях, у лісах та чагарниках. Крила досить довгі, також як і хвіст, лапи міцні, дзьоб масивний, вже не так схожий на шило, як у синиць та вівчариків. Корм добувають на землі та гілках чагарників і високих трав, часто – це досить великі комахи. Перелітні, зимують переважно у тропіках Африки.
  5. Очеретянки (лучна, болотяна, чагарникова, велика та садова) та кобилочки (солов`іна к.) із родини Кропив`янкові – аналоги кропив`янок із поправкою на біотоп – очеретяні та заболочені чагарникові зарості; забарвлені переважно у рудувато-сіруваті кольори – під оточуюче середовище. Оскільки очерети значно густіші за чагарники, де гніздяться кропив`янки, для очеретянок складніше пересуватись та утримуватись на стеблах, але в цьому їм допомагає значно довший клиновидний (а не прямий) хвіст. Перелітні, зимують у тропіках.
  6. Трав`янки (чорноголова та лучна) – багато в чому схожі на вівчариків (проте належать до іншої родини – Дроздових), із поправкою на те, що мешкають на відкритих просторах, а не в лісах, і «оглядають» у пошуках здобичі не листя дерев і чагарників, а травинки. Оточуюче середовище зазвичай не монотонно зелене (як крони дерев, де живуть вівчарики), а строкате через квіти, всохлу та зелену траву, тому забарвлення трав`янок теж строкате – поєднання рудого, білого та чорного. Перелітні, зимують у тропіках та подекуди у субтропічному поясі.
  7. мухоловки (білошия, сіра, мала та строката) – спеціалісти із полювання на літаючих комах, особливо – мух та гедзів, чому їх і назвали «мухоловками»; своєрідна манера полювання: пташка довго сидить на великій гілці серед затемненого кронами дерев лісу, строкате забарвлення (чорне із білим) білошиєї та строкатої мухоловок наче розчленовує контур птаха і його майже непомітно; сіренькі мала та сіра мухоловка зливаються із корою дерева; помітивши муху, пташка зривається з місця і хапає її у повітрі; відповідно до такої манери, хвіст пташки досить короткий, а крила, навпаки, довгі та загострені – для швидкого кидку; дзьоб зовсім не схожий на дзьобики-шила інших комахоїдів: він трохи плоский, широкий; рот теж широкий – щоб зручніше було захопити відносно велику жертву; перелітні, зимують у тропіках Африки;
  8. Ластівки (міська, сільська та берегова) та серпокрильці (чорний) не є родичами, останні взагалі близькі до колібрі; чому ж тоді інколи складно розпізнати серпокрильця та ластівку? Бо в них дуже схожий спосіб життя: вони більше часу проводять у повітрі, полюють на дуже дрібних комах («повітряний планктон») у повітрі, захоплюючи їх широким ротом (із широким та коротким дзьобом); проте серпокрильці довели такий спосіб життя до крайнощів – лапки їх дуже маленькі, мало рухливі, із міцними пазурами – щоб триматись за стіни будівель, поверхні скель або кору дерев, крила надзвичайно довгі, причому довга віддалена частина крила – кисть, а плече навпаки дуже коротке та міцне; серпокрильці не можуть злетіти з рівної поверхні (наприклад, з землі); усі види перелітні, адже взимку майже немає літаючих у повітрі дрібних комах.

Завершують список невеликих горобцеподібних птахів дрозди (чорний, співочий, дрізд-омелюх, чикотень). Це птахи із дуже сильними ногами, міцним дзьобом, відносно довгими хвостом та крилами. Живуть у чагарникових заростях та лісах, харчуються як червами і комахами, так і ягодами. Здобич шукають або на великих гілках дерев і кущів (ягоди), або на землі (комахи, черви). Мігруючі види, проте зимують не в тропіках, а значно ближче – у субтропіках Закавказзя, Малої Азії, Балкан. Чикотні та дрозди-омелюхи, навпаки, масово прилітають до нас на зимівлю із лісового поясу Євразії.

Не всі горобцеподібні є дрібними пташками, серед них я і відносно великі види і навіть активні хижаки. Родина Воронових представлені найбільшим видом горобцеподібних птахів, і, як це не дивно, найбільшим співочим птахом – круком. Цей вид є справжнім хижаком (їсть мишей, плазунів, амфібій, падло), дзьоб дуже міцний, великий, із гачком на кінці. Має клиновидний широкий хвіст та досить широкі крила, що дозволяє крукам ширяти, немов грифи та орли. Є на гніздуванні в НПП. Інші воронові птахи харчуються мішаною їжею і мають вигляд «усередненої ворони», тобто, із прямим недовгим хвостом, крилами середньої довжини, міцним дзьобом. У НПП «Гомільшанські ліси» гніздяться сірі ворони та сойки. Ворони віддають перевагу рідколіссям та відкритим ландшафтам, а сойки – лісам, тому крила у них значно ширші та коротші, а хвости – довші, аніж у ворон. Граки та галки прилітають у Парк взимку. Один вид воронових птахів дуже несхожий на інших. Це сорока. Крила у неї короткі, а хвіст, навпаки, надзвичайно довгий та ступінчастий, що пов`язано із мешканням сорок переважно у чагарникових заростях, де хвіст є гарним «рулем» при маневрах у заростях і додатковою опорою при пересуванні у чагарниках. Сороки, сойки, круки та ворони є переважно осілими, а от граки та галки відомі кочівлями та навіть справжніми (хоча і на невеликі відстані) міграціями.

Закінчуємо огляд горобцеподібних птахів найдревнішою групою – сорокопудами. Близько 25 мільйонів років тому десь у Центральній Африці почалась захоплююча подорож трьох видів сорокопудів, які згодом завоювали майже усю Євразію та Північну Америку. Один із видів був пращуром сірого сорокопуду – птаха, якого взимку можна зустріти в НПП «Гомільшанські ліси». Інший вид дав декілька форм, які відомі як «жулани», у нас гніздиться сорокопуд (жулан) терновий, який зиму проводить у Південно-східній Африці. Третій вид дещо затримався на південних берегах Середземного моря і лише близько 5 мільйонів років тому почав розселятися північніше і «породив» сорокопуда чорнолобого, який гніздиться у нас, а зиму проводить у південній Африці, переважно у Калахарі. Усі сорокопуди є хижаками, хвости їх довгі, часто закруглені або клиновидні і навіть ступінчасті – як у сорок, а крила відносно короткі, особливо у ближнього мігранта – сорокопуда сірого. Забарвлення сірого та чорнолобого сорокопудів теж дещо схоже на сороку – поєднання чорного, білого і сірого (у сороки сірого немає). Характерною є «маска» на обличчі – чорна полоса від дзьоба через око і до шиї. Терновий сорокопуд в цілому каштаново-рудого забарвлення зверху. Довгий хвіст зумовлює маневреність польоту та опору при лазінні у чагарниках, адже саме чагарники на відкритих місцинах є місцями мешкання цих птахів. Довгі ноги потрібні для захоплення здобичі та лазінні у чагарнику. Дзьоб міцний, із гачком на кінці – щоб розчленовувати здобич (у чорнолобого сорокопуда це комахи, у тернового – комахи і інколи ящірки та миші, а у сірого сорокопуда взимку – переважно миші, нориці та пташки). Дзьоб також озброєний зубчиком (як у соколів), який птахи використовують як основний засіб знешкодження жертви. Характерна риса поведінки – наколювання здобичі на гілочки та шипи рослин. Так птахи формують запаси їжі – «комори». Також наколоту здобич легше розірвати на частини. Інколи у сорокопудів буває явище «помічників»: птахи, які не мають власних пташенят, допомагають іншим парам вигодовувати нашадків.

 

Начальник відділу науки та моніторингу Станіслав Вітер.

Копіювання матеріалів сайту можливе за умови розміщення діючого гіперпосилання на www.gomilsha.org.ua

Зв'язок з адміністрацією сайта поштою nppgomolsha@ukr.net (з поміткою "Сайт")

Ми у соцмережах:

Facebook

Instagram

63436, Харківська область, 

Чугуївський район

с. Коропове, вул. Монастирська, 27

м. Зміїв, вул. Адміністративна, 25

(1 поверх)

E-mail: nppgomolsha@ukr.net

Замовлення екскурсій:

(050) 585 84 64

Керівництво:

(066) 247 25 65

Відділ охорони НПП:

(050) 061 39 41

Бухгалтерія:

(095) 203 02 66

© 2010 - 2021 Національний природний парк "Гомільшанські ліси". Використання матеріалів сайту при наявності посилання на gomilsha.org.ua
Много шаблонов Joomla на JooMix.org