Ми у Facebook

ІНША ГРУЗІЯ (ЧАСТИНА 1: АДЖАРІЯ ТА ЛАЗІСТАН).

Грузія усім читачам відома, як привітна країна, рай для туристів. Це край чудових піщаних та галечникових пляжів, високих гір Великого Кавказу, стародавнього Тбілісі, де мусульманський Схід, християнський Захід та самобутня православна Грузія поєднані у надзвичайному калейдоскопі кольорів, архітектурних стилів, ароматів кухні. Це край вишуканих вин Алазанської долини, гострої та надзвичайно духмяної – від спецій – кухні.

Проте більшість відвідувачів країни не має часу або бажання відвідати менш туристичні, але від цього не менш привабливі природні куточки країни – нагір’я Малого Кавказу, вкриті похмурими темнохвойними та мішаними лісами, смарагдовими луками, над якими височіють конуси сплячих вулканів Абулі, часто сховані у густих сірих хмарах (інша місцева назва – «Мокрі гори»), а у сонячну погоду прохолодного ранку – виблискують свіжими нічними снігами. У чисельних озерах Малого Кавказу (найбільше – озеро Паравані, яке неподалік від міста Болнісі) відображається гірське небо – такого глибокого синього кольору, з білими хмаринками – сліпучими, немов сніги Абулі… Поза увагою туристів залишаються непрохідні хащі Лазістану, що на кордоні з Туреччиною, хоча саме в цьому краї розташовані елітні курорти «Лазурного узбережжя» Аджарії. Це й зрозуміло: джунглі майже непрохідні, щільно переплетені ліанами із шипами у 2-3 см, клімат улітку – просто нестерпний: температура удень у затінку сягає +35 градусів за Цельсієм, вологість майже 100%. У Колхіді подорожуючих приваблюють пляжі та озеро Палеостомі, проте нікому на думку не спаде «прогулятись» по осокових та сфагнових болотах або по непрохідних плаваючих вільхових лісах. Діброви Імеретії взагалі мало кого цікавлять – вони далеко від високогірних курортів та від пляжів, багато історичних пам’яток розташовано по інший бік Ліхського та Месхетинського хребтів, наприклад у Сурамі, поблизу Горі, у Мцхеті та самому Тбілісі. До того ж Імеретія – надзвичайно спекотне місце: влітку температура рідко опускається нижче +40 +42 градусів за Цельсієм. Не ваблять просторами і пустелі на сході країни, хоча останнім часом Міністерство туризму Грузії активно заохочує «екологічні» тури до «Грузинської Африки» - саван та напівпустель Вашловані, де ще можна і в наші дні зустріти смугасту гієну, таких екзотичних птахів, як яструбиний орел, турач, стерв’ятник, а якщо дуже пощастить – побачити у застиглому багні поблизу струмка сліди, схожі на відбиток лапи кота-переростка: у цьому краї ще збереглись останні особини передньоазійського леопарда.

Наша оповідь присвячена саме таким місцям – начебто близьким і знайомим за яскравими описами мандрівників минулих століть, проте так нечасто відвідуваним у наш час.

Ми спробуємо поєднати стиль журналістського репортажу та фоторепортажу. Сподіваємось, що мандрівка до «незнайомої» Грузії буде цікавою та захопливою.

Залишається побажати вдалої подорожі!

 

Все почалось із проекту по обстеженню місць існування великого дубового вусача – досить крупного жука, який поширений у південних районах Європейського континенту та на південному заході Азії. Проект все був близьким до завершального етапу, коли ми зрозуміли, що відвідати заплановані місця в межах Кавказу, контрольованого Кремлем, буде надзвичайно складно. Точніше – неможливим буде організувати повноцінну ентомологічну експедицію. Тоді вибір пав на Грузію – гостинну і ще досить слабко досліджену (щодо поширення нашого цільового виду) країну. Необхідність проведення досліджень в певних ландшафтних зонах та цікавість «нетуристичними» місцями вирішили маршрут експедиції - він майже не включав таких популярних місць, як Казбек, Рача (Великий Кавказ), узбережжя Аджарії. Ключовими місцями експедиційних досліджень було обрано долину Чороха та відроги Лазистанського хребта (Аджарія, на мапі – «1») – вологі субтропічні ліси, Батумський ботанічний сад (на мапі – «2»), Національний парк «Колхеті» (область Самегрело, на мапі – «3») – сфагново-осокові болота та вільшняки з домішкою дикого інжиру, Аджаметський резерват (область Імеретія, поблизу селища Варцихе, на мапі – «4») - діброви, відроги Тріалетського та Ломіського хребтів (на мапі – «5») – сухі діброви, чагарникові зарості середземноморського типу, нагір’я Малого Кавказу із мішаними лісами та луками (Національний парк «Алгеті» поблизу міста Манглісі, на мапі – «6»), напівпустельні ландшафти із долинними (тугайними) тополевими лісами на південному сході Грузії (околиці міста Марнеулі, на мапі – «7»).

Наша подорож розпочалась із Міжнародного аеропорту міста Харків. Саме тут відбулась перша пригода, аж ніяк не пов’язана із небезпекою диких просторів. Монополізувавши ринок міжнародних авіаперевезень, компанія «Міжнародні авіалінії України» аж ніяк не почала працювати за міжнародними стандартами капіталістичного ринку послуг. Перше враження – маєш справу із компанією якоїсь африканської країни, яка самотужки намагається збудувати соціалізм, але це чогось ніяк не виходить. 2 години очікування  без жодних попереджень та пояснень. В чому справа? Несправний літак? Терористи? Тропічний циклон? Аж ніяк ні! Просто у МАУ не вистачає літаків, а підзаробити так кортить! «…Ось і будете чекати, скільки треба, поки доставимо пасажирів із славетного міста Киів!» «Що? У вас міжнародний рейс? Виліт о 21.50? А зараз вже 23.10? Ну той що? Наш літак вже вилетів із Борисполя…». Нарешті все ж таки наш літак було подано, правда, із 2 годинним запізненням…

Сервіс на борту та навички пілотів були кращої якості, ніж обслуговування на землі. Через півтори години оголосили прибуття у Міжнародний аеропорт Батумі. Літак почав різко знижуватись, майже торкнувся поверхні моря, під шасі промайнула вузька смуга пляжу, ліворуч – вогні хмарочосів нового Батумі, і ми вже ідемо по злітній смузі.

На годинку друга ночі, за місцевим часом – третя. Виходимо із салону і перше враження – літаком доставлені прямо в величезну баню! Не дивлячись на глибоку ніч, повітря прогріте неначе у полудень, надзвичайно вологе – наче й не повітря, а тепла волога вата. Відчуваємо сильний аромат евкаліпту – цими деревами в Аджарії засаджені парки, схили гір, утворені лісосмуги між чайними та цитрусовими плантаціями. Основні дрова – теж евкаліптові, що надає місцевому барбекю неповторного аромату.

Перший етап експедиції – вологі субтропічні ліси Лазістану (на кордоні із Туреччиною – околиці селища Кваріаті) та долини річки Чорох. Потім вирушаємо до Батумського ботанічного саду. Із колегами-науковцями ми домовились заздалегідь, нам обіцяно контакти із Департаментом охоронних територій Грузії, що дозволить обстежити декілька об’єктів природно-заповідного фонду, насамперед – національні парки «Алгеті», «Колхеті», «Тбіліський», а також резерват «Аджаметський».

Прибуваємо у готель близько 4 ранку, відпочиваємо. Наступного дня – обстеження схилів Лазістанського хребта.

Лазістан – це не зовсім Грузія – в історичному та етнічному плані. І не Туреччина, хоча лази досить активно брали участь у житті Османської імперії (майже увесь флот був лазький), а в наш час один із вихідців з цього краю став президентом Турецької республіки. Лазістан – колиска Понтійської держави, один із регіонів, який найраніше перейшов у християнство. Проте протягом 13-18 століть більшість населення прийняла іслам. Окрім лазів, мова яких схожа на грузинську, тут мешкають понтійські вірмени, турки-месхетинці, понтійські греки.

Ліси Лазістану (фото 2, 7) – майже непрохідні зарості, сформовані напівдеревами – напівкущами, переважають вільхи, каштан, волоський горіх, клени, бук східний, граб кавказький, хмелеграб, мушмула, подекуди є дзельква, лавр, багато чубушнику, є справжній жасмин, дуб грузинський та кам’яний, лавровишня, тис, рододендрон понтійський. Все перевито ліанами – колхидським плющем, ломоносом, якимись ліанами із довгими шипами, неймовірні зарості кавказької ожини із колючками у 1-3 см роблять такий ліс зовсім непрохідним (див. фото 3 та 6). Вологість дуже висока (70 – 100 %), рівномірні опади протягом року (2200 – 3000 мм), високі температури влітку та відсутність морозів узимку перетворюють приморські схили у справжню оранжерею на березі Чорного моря. Більшість скель та каменів поросла суцільним шаром трави та папороті (фото 1). Самі селища буяють екзотичними рослинами – квітучими олеандрами, широколистими бананами та пальмами (фото 4, 5). Лісові ділянки інколи є і на дуже крутих схилах ущелин, де прокладають собі шлях кристально чисті струмки (фото 2, 15).

Схожі ліси, але менш густі, з більш високими деревами є в інших районах Аджарії, наприклад у долині р. Чорох та на території Батумського ботанічного саду (див. фото 8, 9, 11, 12). Нажаль, більшість справжніх вологих субтропічних лісів, які вкривали нижню частину гірських схилів, було вирубано у 1920-1950-х під плантації чаю та цитрусових (див. фото 8). Сприятливі кліматичні умови спонукали до створення одного з найбільших ботанічних садів під відкритим небом – Батумського (площа «культурної» частини бл. 109 га), де субтропічні і, навіть, тропічні рослини чудово ростуть у відкритому грунті (фото 10). Інколи такі «прибульці» стають загарбниками, захоплюючи великі ділянки, як от «китайський плющ» (фото 14).

Якщо флора та, особливо, рослинність Аджарії має субтропічний вигляд, то фауна в цілому представлена вихідцями із лісових районів Європи (метелики, наприклад, хох латка вільхова, лісовий тарган Ectobius, див. фото 16, 17, 18). Серед птахів абсолютно домінують види європейських лісів – зяблик, соловейко західний, вільшанка, сойка, вивільга, синиця велика, тинівка лісова, мухоловка сіра, кропив’янка чорноголова, волове очко (фото 19, 20).

ДАЛІ БУДЕ

Вітер С.Г.

начальник віллілу науки та моніторингу

Контакти:

63436, Харківська область, Зміївський район, с. Коропове, вул. Монастирська, 27

Тел./факс: (05747) 3-09-60, (05747) 3-00-09

E-mail: nppgomolsha@ukr.net

© 2004 - 2018 Національний природний парк "Гомільшанські ліси". Використання матеріалів сайту при наявності посилання на gomilsha.org.ua
Много шаблонов Joomla на JooMix.org