Коропівське городище (городище Коропові Хутори)

Коропівське городище розташоване на підвищенні правого берега р. Сіверський Донець., між селами Гайдари та Коропове, в мальовничій зоні НПП "Гомільшанські ліси".

Комплекс відомий вченим понад 100 років. Перша згадка міститься в історичній роботі відомого вченого Д.І. Багалія, датованій 1905 роком, а перший опис створив Н. Фукс в кінці 1920-х років. Згодом тут працювали інші відомі історики, зокрема, Б.А. Шрамко (1950-70-і роки). В 2000-х роках велику роботу по дослідженню території Коропівського городища (як і городища в Мохначі) провели археологічні експедиції під керівництвом відомого харківського вченого Колоди В.В.

1 - територія селища

2 - територія городища

Комплекс складається з городища площею близько 1,5 га та великого селища (біля 30 га), яке займає схили розгалуженої балки та пагорби, які простягаються на захід. На цій території чимало рукотворних котлованів, які являють собою ранньосередньовічні житлово-господарські комплекси. Вся територія археологічного комплексу терасована. Можна прослідкувати древні дороги та тропи, які поєднують собою різні частини городища та селища, а також, берег ріки.  

В скіфський період укріплення зводились виключно земляні, а в салтівський період територія городища була обнесена 3 рядами укріплень з каменю та грунту, існували декілька веж, які були споруджені таким чином, щоб можна було вести обстріл нападників з флангів.

Відстань між верхівками валів 1 та 2 ліній оборони городища складає 30 метрів – оптимальна відстань для ведення прицільної стрільби з лука. Стріляли зверху, отже, прицільна відстань зростала до 45-50 метрів (саме стільки між вершиною вала 1 лінії оборони та основою валу 2 лінії оборони).

Станом на 2020 рік досліджено менше ¼ території городища та 1-2% селища. Проведені багаторічні дослідження дають змогу стверджувати, що Коропівське городище багатошарове, і складається з таких історичних пластів:

  1. Скіфський (кін. V – IV ст. до н.е.),
  2. Салтівський (сер. VIII – сер. X ст. н.е.)
  3. Роменський (2 пол. X – XI ст. н.е.)

На території городища і селища виявлені артефакти городецької (VII ст. до н.е. – V ст. н.е.), пеньківської (VI – поч. VII ст. н.е.) та слобожанської (кін. XVII – XIX ст.) археологічних культур.

Основні будівельні періоди у створенні захисних споруд – ранній залізний вік (скіфи) та раннє Середньовіччя (салтівський, та, ймовірно, роменський періоди).

Скіфське населення проживало, переважно, на городищі, салтівці (алани) жили більшою частиною на території селища, а роменці (сіверяни) – виключно на городищі.

В період Раннього Середньовіччя на території сучасної Харківщини співіснування слов’ян та салтівців (алан та інших) носило переважно мирний характер, в різні періоди домінування мали ті чи інші етноси.

Клімат бронзового віку, який передував заселенню Коропівського городища, був більш посушливим, ніж клімат останніх 2,5 тисяч років. Тому, на початкових етапах заселення городища скіфами, тут лише починав зростати ліс, а до цього тут панував степ з чорноземними грунтами.

Найдавніший культурний пласт на території городища (всередині укріплень) – скіфський – представлений невеликою кількістю знахідок. Віднайдено чимало господарських ям, але місць, де мешкали тогочасні поселенці, не знайдено. Це свідчило про те, що це були легкі тимчасові помешкання, від яких нічого не залишилось. Та й саме городище, ймовірно, використовувалось більш як військова споруда, куди всі збігались в період небезпеки. У 2004 році досліджувались залишки кількох жител, що знаходились в межах неукріпленого селища. Це були юртоподібні житла, а в них були виявлені окремі предмети побуту, господарства та зброя. Це аланські помешкання часів Раннього Середньовіччя, їх також досить мало. А от в межах укріпленого городища віднайдені залишки слов’янских жител, які являли собою напівземлянки. Поряд знаходились наполовину заглиблені в землю господарські приміщення. Були й змішані за етнічними ознаками житла, в яких тісно переплелись елементи аланської та слов'янської (сіверянської) культур. Це свідчить про змішаний склад населення городища в період зміни етносів у X-XI ст., коли переважна частина алан повернулась на історичну батьківщину у Предкавказзя, а на їхнє місце прийшли сіверяни.

Рельєф

Складний рельєф місцевості, на якій розташований археологічний комплекс Коропівського городища, накладав певні обмеження в організації ведення господарства. Тут не так багато рівних ділянок, придатних для землеробства. Нестача відкритих природних ділянок, вільних від лісу, компенсувалась тим, що землероби, що проживали на городищі та селищі в різний час, частково зменшували площу лісу заради розширення пахоти.

Протилежний рівнинний берег ріки Сіверський Дінець добре підходить для відгонного скотарства, а також, для організації на цих ділянках окремих оброблювальних ділянок. Існування пристані на березі Дінця під городищем напряму вказує на те, що представники салтівської культури активно переміщувались між різними берегами для господарських потреб, займались рибальством і вели торгівлю з навколишніми поселеннями.

 

Фото з археологічної експедиції на Коропівському городищі (керівник Колода В.В.)

Антропологічний вплив на рельєф місцевості досить суттєвий, особливо, це помітно на сучасних перепадах висот між площею городища та навколишньої місцевості. Висота земляного вала сягає 2,5 метра, в тому числі, верхні 70 см із уламками каменів та обвугленими залишками дерев – це насип салтівського часу, тоді як більш глибокий шар з піску та глини – скіфські нашарування.

Землеробство, господарство, торгівля

Основні заняття у всі історичні періоди – землеробство та скотарство, мисливство, риболовля, різні ремесла (металургія і металообробка, обробка дерева, кістки, ткацтво). Виявлені знахідки свідчать про торгівлю з Кримом, Приазов’ям, Поволжям.

Приблизно відомо, які саме культурні рослини вирощувались салтівським населенням. Більшість знахідок належить зернівкам проса (пшоно), жита, ячменю та пшениці голозерної. Знайдені серпи відносяться до салтівського типу, як і жорна. Цікава особливість – на відміну від багатьох інших поселень салтівців, зернових ям на Коропівському городищі не знайдено. Це пов’язано з тим, що робити великі і глибокі ями з кріпкими стінами у піщаних грунтах дуже складно. Зерно тут, очевидно, зберігали у великих глиняних піфосах. Дослідники зробили висновок, що вже тисячу років тому салтівське населення мало цілком сформовану систему дво- та трипілля.

Останні мешканці покинули цю місцевість в XI ст., коли сюда активно почали проникати войовничі половці з півдня та сходу. Майже вся Харківщина перетворилась на безлюдне Дике Поле. Наступний етап заселення берегів Сіверського Дінця почався вже у XVII ст.

Записатись на екскурсію до Коропівського городища можна за телефоном +38 (050) 585 84 64 (Наталія)

Копіювання матеріалів сайту можливе за умови розміщення діючого гіперпосилання на www.gomilsha.org.ua

Зв'язок з адміністрацією сайта поштою nppgomolsha@ukr.net (з поміткою "Сайт")

Ми у соцмережах:

Facebook

Instagram

63436, Харківська область, 

Чугуївський район

с. Коропове, вул. Монастирська, 27

м. Зміїв, вул. Адміністративна, 25

(1 поверх)

E-mail: nppgomolsha@ukr.net

Підтримати "Гомільшанські ліси"

Замовлення екскурсій:

(050) 585 84 64

Керівництво:

(066) 247 25 65

Відділ охорони НПП:

(050) 061 39 41

© 2010 - 2021 Національний природний парк "Гомільшанські ліси". Використання матеріалів сайту при наявності посилання на gomilsha.org.ua
Много шаблонов Joomla на JooMix.org