Сухогомільшанське городище (городище Суха Гомільша)

Сухогомільшанське городище розташоване у віддаленні від великих («битих») доріг, на вузькому крутому мисі, який вдається в долину ріки Гомільша, правого притока Сіверського Дінця. У XVII ст. укладачі «Книги великому кресленню» (рос. «Книга большому чертежу») згадали про залишки укріплень такими словами: «А ниже Змеева городища речка Комолша, а на Комолше городище каменное, от Змеева верст з 10, лесом подле Донца».

Розміри городища біля с. Суха Гомільша були невеликі, і обмежувались площею вузького миса, який вдається в долину ріки Гомільша. Площа городища – близько 2 га. Воно поділялось на 3 частини: найбільша – північна – займала територію 1,2 га, центральна – 0,3 га, та південна – 0,5 га.

Центральна і північна частина городища була оточена єдиною кам’яною стіною, з півдня стояла ще одна стіна. Товщина поперечних стін – близько 4-4,5 м, а зовнішньої стіни – до 2,5 м. Спосіб спорудження стін з великих валунів-пісчаників в ролі фундаменту та серцевиною з щебню та землі. Ймовірно, стіна споруджувалась на каркасі з товстих дерев’яних стовбурів.

Кам’яні укріплення існували до кінця XIX ст., коли почали активно розбиратись на будівельні потреби. Фортифікації городища складались з 2 ліній оборони – зовнішньої та внутрішньої. Внутрішня лінія складалась зі стіни та рову, зовнішня – зі стіни шириною близько 2 метрів.

Навколо городища – вдосталь природних угідь для обробітку землі, випасу худоби, риболовлі, деревообробки та інших господарських занять. Саме тому люди тут селились з сивої давнини, ще з часів неоліту. Останнє археологічне поселення – городище салтівської культури, пізніше відоме як «кам’яне».

Панорама з узвишшя, де знаходилось городище, на долину ріки Гомільша і ліси національного парку (на захід та північний-захід)

У VIII-X ст. міграція аланського населення Хозарського каганату на територію теперішньої Харківщини призвела до створення нових укріплених поселень по берегах Дінця, або до реставрації колись існуючих, переважно, скіфських. Ймовірно, першими на території Сухогомільшанського городища насипали вали скіфи. А через 1000 з лишком років алани відновили і значно посилили фортифікації.

Для багатьох археологічних городищ на Харківщині часів Хозарії (місцеве поселення – не виключення) притаманне поєднання аланської та пеньківської (слов’янської) культур. Населення пеньківської культури проживало на захід та північний-захід від Сіверського Дінця, якраз по великій ріці проходила межа між двома великими етносами.

Городище салтівської культури в с. Суха Гомільша є одним з найбільш вивчених у лісостеповій зоні на Сіверському Дінці. Наймасштабніші періоди дослідження Сухогомільшанського городища та навколишніх могильників пов’язані з відомим археологом В.К. Міхєєвим та іншими вченими з Харківського державного університету (нині ХНУ ім. ВН. Каразіна). Це кінець 60-х – початок 80-х років минулого століття. Загальна площа розкопів – близько 7000 м.кв. В той час вважалось, що археологічний комплекс складається з городища, 2 селищ та кремаційного могильника. Уже в XXI столітті з’являється інформація про раніше невідомі селища та могильники, які були знайдені місцевими жителями та археологами-аматорами.

План археологічного комплекса (Г - городище, С - селища, М - могильники)

Селища

Як часто буває з поселеннями салтівської культури, площа укріпленого городища була невеликою, а площа навколишніх селищ – значно більшою.

Селище-1 займало близько 30 га, воно розташовувалось на плато на схід від городища, між Княжим та Д’яковим ярами. Селище було відкрите місцевим краєзнавцем та вчителем історії Першотравневої школи Красюком Я.І. у 1951 році, який до 1960-х років декілька разів проводив розвідки на цій території. В кін. 1960-х та в 1970-х роках селище досліджували харківські археологи під керівництвом В.К. Міхєєва. На селищі було знайдено і вивчено 7 жител, частина з них типово пеньківські, частина – салтівські. Вони відрізняються між собою способом побудови та знайденою всередині керамікою.

Селище-1 в наш час активно використовується для сільськогосподарських робіт. Площа досліджених ділянок невелика, знайти їх без документальних свідчень і карт практично неможливо. На території селища часто трапляються залишки салтівської кераміки, іноді знаходяться і більш серйозні знахідки. Наприклад, у 2014 році знайдена наковальня-шперон і чорно-металургійна криця. Трапляються окремі знахідки скіфського часу V-IV ст. до н.е.

Селище-2 (відоме, як «Гомільшанські дачі») зараз вкрите густою луговою та степовою рослинністю. Прослідковуються залишки старих розкопів.

Селище-3 точно не локалізоване, його місцезнаходження досить умовне – «на території села Суха Гомільша» (згадане В.К. Міхєєвим у 1980-х роках). Можливо, його залишки будуть знайдені і точніше вказані.

Могильники

Обряд поховання жителів Сухогомільшанського городища та навколишніх селищ – кремація, або трупоспалення.

Довгий час єдиним місцем поховання був так званий Могильник-1, який розташовується на південний-схід від Сухої Гомільші. Могильник був розкопаний повністю, що являється рідкісним явищем в археології. Для салтівської культури – це виключне явище. Площа могильника – 5836 м.кв. Загальна кількість захоронень – 317. Захоронення – кремаційні, в урнах і ямах. Разом з поховальними урнами та ямами знайдено 17 поминальних комплексів з побутовими речами та зброєю, так звані «тайники». Найбільш цінні комплекси, які містили повний набір озброєння воїнів-вершників, разом зі збруєю та побутовими предметами.

Встановлено датування могильника – 2 пол. VIII – поч. X ст. Це найбільший відомий могильник Харківщини, який прийнято відносити до салтівської культури. Частина поховань була залишена носіями пеньківського та колочинського населення, частина належала до угорського етносу. Відомі поховання людей з протоболгарського середовища. Останні в певний період часу могли займати керівне положення в общині.

На могильнику-1 знайдено велику кількість ремісничих та господарських знарядь праці: залізні ножі, серпи, коси, сокири, різці, долота, котли тощо. Крім того, багато знахідок з глини, кістки, бронзи.  Зі зброї в похованнях знайдено численні предмети кінської збруї і ручна зброя. Музейні колекції доповнили прикраси з різних металів, предмети побуту.

Предмети з поховання №252 на могильнику-1

Напевно, городище та навколишні селища жили в переважно мирному середовищі, про що свідчить невелика кількість поховань воїнів, і, в цілому, досить обмежена кількість знайденої зброї. Досліджені поховання свідчать про наявність в середовищі сухогомільшанської общини воїнів-вершників, а от знаряддя піхотинців не виявлено. Це може означати, що роль піхоти брали на себе ополченці-общинники, які озброювались, хто чим міг. Отже, звичного озброєння середньовічних піхотинців тут просто не було, як і професійних воїнів, що могли воювати пішки.

Ті типи зброї, що були розкопані (шаблі, сокири-чекани, пікоподібні накінечники списів), свідчать про загрозу з боку південних кочовиків. Є версії, що цими кочовиками на поч. IX ст. були племена угорців, що переміщувались у західному напрямку.

На межі 1990-2000-х років було локалізовано ще 2 могильники. До їх відкриття доклали рук нелегальні пошуковці з металодетекторами, в архівах яких осіла значна частина знахідок, знайдених в околицях Сухогомільшанського городища. Багато матеріалів були знайдені і опрацьовані професійними археологами та істориками. Археологічні дослідження та огляди території могильників 2 та 3 проводились у 2013-2014 роках. Є відомості про могильник-4, який знаходиться поблизу селища-2 на лівому березі р. Гомільша. Він також виявлений у 2013 році Слобожанською археологічною службою.

Житла

Досліджені залишки жител на території проживання сухогомільшанської общини свідчать, що тут будувались напівземлянки з невеликою глибиною підлоги – від 10 до 50 см нижче рівня землі, та розмірами стін приблизно 2,5 на 3,3 м. Стіни – зрубні, з дерева, якого було вдосталь навкруги. Піч стояла в кутку.

Кераміка

Кераміка, яку використовували мешканці сухогомільшанської общини, відносилась до кількох видів: кухонна на гончарному крузі та без його використання, тарна (амфори причорноморського типу).

Салтівська та пеньківська кераміка не зустрічаються в одному місці, що дає змогу стверджувати, що носії цих етносів жили на території городища в різний час.

***

Сухогомільшанське городище на сучасному етапі – це поросла чагарниковою рослинністю територія з крутими схилами. Непогано збереглись старі розкопи. Залишаються недослідженими оборонні укріплення в південній частині – рів та грунтовий вал.

Записатись на екскурсію до Сухогомільшанського городища можна за телефоном +38 (050) 585 84 64 (Наталія)

Копіювання матеріалів сайту можливе за умови розміщення діючого гіперпосилання на www.gomilsha.org.ua

Зв'язок з адміністрацією сайта поштою nppgomolsha@ukr.net (з поміткою "Сайт")

Ми у соцмережах:

Facebook

Instagram

63436, Харківська область, 

Чугуївський район

с. Коропове, вул. Монастирська, 27

м. Зміїв, вул. Адміністративна, 25

(1 поверх)

E-mail: nppgomolsha@ukr.net

Підтримати "Гомільшанські ліси"

Замовлення екскурсій:

(050) 585 84 64

Керівництво:

(066) 247 25 65

Відділ охорони НПП:

(050) 061 39 41

© 2010 - 2021 Національний природний парк "Гомільшанські ліси". Використання матеріалів сайту при наявності посилання на gomilsha.org.ua
Много шаблонов Joomla на JooMix.org