Городище та могильник Великої Гомільші

Період сер. VII-III до н.е. прийнято вважати скіфським для території сучасної Зміївщини. Ще стародавні історики називали сучасну територію Півдня, Центру та більшої частини Сходу України Скіфією. А населення цього регіону звали скіфами. Однак, навіть у шкільному курсі історії міститься інформація, що власне етнічні скіфи заселяли виключно Причорномор’я та Приазов’я. Решту земель населяли підпорядковані скіфам племена, етнічна приналежність яких точно не з’ясована. Це були племена землеробів, які оселялись по берегам великих і малих річок, в тому числі, Сіверського Дінця і невеликої річки Гомільша.

Сама ріка Гомільша 2,5 тисячі років тому повинна була бути повноводніша, щоб слугувати водною лінією захисту для городища, а також, для повноцінного забезпечення сотень людей водою. На сучасному етапі це маловодна ріка, яка в сухі роки майже повністю пересихає. Кількість води в річках залежала багато в чому від площ лісу, який зберігав воду і не давав їй надмірно випаровуватись. А лісів в I тис. до. н.е. на Харківщині було значно більше. Суттєво вони поріділи (були вирубані) лише у XVIII-XIX ст. Останні 100-200 років рівень води в місцевих ріках невпинно знижується.

Перехід до використання заліза замість бронзи у племен сучасного українського Лівобережжя у скіфську епоху відбувався раніше, ніж у багатьох більш розвинутих регіонах Давнього світу. Це пояснюється тим, що природної сировини для виплавки міді і бронзи не було, зате поклади залізовмістких болотних руд були майже необмежені.

Відомі історики недалекого минулого – Б.А. Шрамко та деякі інші – вважають, що нескіфське населення Лісостепу відносилось до так званих бондарихінської, зрубної та катакомбної археологічних культур. Інформація базується на вивченні кераміки та інших матеріальних знахідок, а також, поховань. Названі культури відносяться до бронзової епохи в історії нашої держави. Є й інші точки зору. Визначити точно, які етноси заселяли сучасну Зміївщину в скіфський період , дуже складно, тому доцільно говорити про ці племена, як скіфів-землеробів.

Також Б.А. Шрамко припускав, що Великогомільшанське городище і навколишні селища були центром певної етнічної спільноти, племені або роду.

Теорія про меланхленів

Однією з версій щодо етнічної приналежності великогомільшанського населення, якої дотримуються багато істориків, є теорія про меланхленів. Це одне з геродотівських племен, яке згадується разом з деякими іншими серед народів, які жили на північ від земель царських скіфів. За різними даними, територія меланхленів могла займати сучасну Харківську область, а пізніше вони розселились на північ до Воронежа і Тули. В дослівному перекладі «меланхлени» - це «вдягнуті в чорне». Ймовірно, ці люди носили чорні плащі чи накидки. Цікаво те, що меланхлени не були скіфами, займали проміжне місце між кочовим та осідлим способом господарювання, і за даними археологічних розкопок, мали багато спільного з матеріальною культурою скіфів. У Геродота вказано, На основі сучасних археологічних даних можна говорити, що меланхлени відносились до іранських племен, етнічно близькі до скіфів, сарматів. Близькість до скіфів підтверджується великою кількістю коротких скіфських мечей-акінаків у похованнях мешканців Великогомільшанського городища та інших подібних поселень V-III ст. до. н.е.

Але на 100% стверджувати, що саме меланхлени були народом, який заселяв берега Дінця та його притоків у цей історичний період, не можна. Існує багато альтернативних точок зору, автори яких приводять власні доводи того, які народи могли заселяти цю землю.

Виділено 3 історичні періоди скіфської лісостепної культури:

  • Ранньоскіфський (сер. VII – 1 пол. VI ст. до н.е.)
  • Середньоскіфський (2 пол. VI – V ст. до н.е.)
  • Пізньоскіфський (IV – поч. III до н.е.)

Скіфське городище

Поява скіфських городищ і селищ по берегам Дінця пов’язане з декількома вірогідними причинами, серед яких – військова необхідність та потреба в розширенні ареалу оброблювальних земель.

Поблизу сучасного села Велика Гомільша, на лівому березі р. Гомільша, розташоване розкопане скіфське городище V-III ст. до. н.е., площа якого (близько 7 га) значно перевищує розмір Сухогомільшанського городища, розташованого на відстані кількох кілометрів. Поряд знайдено 2 селища – одне в 1 км на схід від В.Гомільші, а інше – в 1 км на південь від ферми, на північному сході села, на правому березі річки Гомільша.

Великогомільшанське городище існувало в середньо- та пізньоскіфський період. Саме в V ст. до н.е. відмічена найбільша скіфська експансія на північ від Причорномор’я. Саме в цей час було підкорено та обкладено даниною найбільше племен, які проживали на території Центральної, Північної та Східної України, а також, на сучасних російських територіях по течії Дону, та в Приазов’ї.

Розкопки валів на цьому городищі проводив відомий археолог С.А. Семенов-Зусер в 1949 році. Було виявлено, що в ролі укріплення для валу слугували великі уламки пісковика. В той же час, власне висота валу була невелика, і без додаткових укріплень з дерева не могла бути серйозною перешкодою для ймовірного ворога.

Приблизна схема спорудження захисного валу на скіфських городищах: по лінії майбутнього валу вкладалась велика кількість гілок та стовбурів дерев, все це підпалювалось і повинно було горіти досить довго, щоб створити товстий шар розпеченого вугілля. На цей шар швидко насипали глину в мокрому вигляді. Глина запікалась і виходило щось на зразок великого шматка цегли. До того, як глина застигала, в її шар забивались загострені товсті колоди. Виходив частокол, який був з’єднаний з твердою глиняною серцевиною. Поверх насипали землю на ту чи іншу висоту. Такі укріплені вали були характерні для багатьох скіфських городищ, в тому числі, на тих, що існували по берегах Сіверського Дінця і його притоків.

Кургани Великої Гомільші

Розташований приблизно в 1 км на схід від села курганний могильник розкопувався з 1949 року (під керівництвом Семенова-Зусера) до 60-х років під кер. Б.А Шрамка. Виявлені 6 курганних груп. Загальна кількість курганів – близько 700. Всього було досліджено 11 курганів. Кургани були пограбовані ще в давні часи. Серед речей, які залишились в поховальних ямах – мечі, накінечники стріл, ножі, уламки кераміки, частини одягу, кольчуг та господарських знарядь.

Висота курганів – в середньому, близько 2 метрів. У деяких сягала 4-7 метрів, або знаходилась в межах 1-2 метрів. Глибина поховальної ями – від 1.3 до 2 метрів під рівнем навколишнього грунту.

Поховальний обряд досить одноманітний. Покійників клали у прямокутну яму, яка біля голови дещо розширювалась. Зверху клались стовбури, які формували стелю. Поверх насипався курган. Характерно, що в кожній могилі є лише 1 похований, майже відсутні подвійні поховання чи поховання кількох молодших членів сім’ї чи слуг, яких ховали разом з високопосадовою особою. В похованнях скіфського Лісостепу (на відміну від Степу) іноді зустрічаються поховання коней.

На сучасному етапі більша частина скіфського городища знаходиться під адміністративними та господарськими спорудами в центрі села, а могильник вкритий лісом.

Фото з інтернет ресурсів spadschina.kh.ua та wikipedia.org

Копіювання матеріалів сайту можливе за умови розміщення діючого гіперпосилання на www.gomilsha.org.ua

Зв'язок з адміністрацією сайта поштою nppgomolsha@ukr.net (з поміткою "Сайт")

Ми у соцмережах:

Facebook

Instagram

63436, Харківська область, 

Чугуївський район

с. Коропове, вул. Монастирська, 27

м. Зміїв, вул. Адміністративна, 25

(1 поверх)

E-mail: nppgomolsha@ukr.net

Підтримати "Гомільшанські ліси"

Замовлення екскурсій:

(050) 585 84 64

Керівництво:

(066) 247 25 65

Відділ охорони НПП:

(050) 061 39 41

© 2010 - 2021 Національний природний парк "Гомільшанські ліси". Використання матеріалів сайту при наявності посилання на gomilsha.org.ua
Много шаблонов Joomla на JooMix.org