Зміївський козачий монастир (XVII-XVIII ст.)

Одна з найвідоміших історичних пам’яток, яка приваблює до Національного парку туристів – залишки Зміївського Миколаївського козачого монастиря. Нещодавно місце, це знаходяться руїни, було впорядковане і почищене від рослинності. Встановлено пам’ятний камінь з табличкою. Закладено фундамент для нової каплички. Навпроти облаштовується церковне приміщення. Пройшло багато десятиліть, доки православний дух повернувся до цих прекрасних місць.

З історичних джерел відомо, що козачий монастир існував на 2 різних місцях, і навіть називався по-різному. Зі згадувань XVII ст. стає зрозумілим, що монастир був козачим, а головний храм був Свято-Миколаївський. В 1668 році святиня вже існувала. Більш точної дати заснування немає. Можливо, це кінець 1640-х або 50-і роки. Вже в 1673 році і пізніше Свято-Миколаївський козачий монастир був здатний за власні кошти купувати земельні угіддя. Після переносу на нове місце (коли саме, невідомо) головним храмом став Преображенський, отже, сам монастир також став однойменним. В перехідний період монастир звався Миколаївським Преображенським. Залишки Преображенського храму (єдиної споруди з комплексу монастирських будівель XVIII ст., руїни якої візуально можна побачити у наш час), розташовані в центрі села Коропове, поряд з сільським магазином та конторою НПП «Гомільшанські ліси».

Пропоную вам ознайомитись з реконструкцією Зміївського козачого монастиря авторства харків’янина А. Парійського (в інтернеті можна знайти й інші його графічні реставрації).

Основне історичне джерело, з якого нам відома певна інформація про козачий монастир – «Історико-статистичний опис Харківської єпархії», відділ 1, надрукований в Харкові у 1859 році. Автором цієї монументальної роботи був вчений-богослов Филарет (Д.Г. Гумільовський). В частині «Зміївський Миколаїв монастир» Філарет вказує, що місце розташування монастиря «одно из самых прелестных мест благодатной Украйны… на краю долины … стоял монастырь, от которого ныне остается только щебень». Як сталось, що багатий монастир всього за декілька десятиліть перетворився на погано збережені руїни?

В описі Зміївського монастиря Філарет спирається на відомість 1784 року, як останню перед закриттям святині у 1788 році. Крім того, згадується царська грамота Петра I, якою монастир був переданий з Білгородської єпархії Києво-Печерській лаврі. В перші роки існування монахи вже володіли чималими земельними угіддями та рибними ловами по річках Гнилиця, Гомільша, Ольшанка. Пізніше почали купуватись нові угіддя. Чимало земель було подаровано приватними особами та царським урядом. У 1701 році, перед передачею до Києво-Печерської лаври, монастирю належало 54 десятини (59 гектарів) ріллі та сінокосів, 5 десятин будівельного лісу, 3 озера, 4 млина, господарський двір тощо. Були зведені ряд дерев’яних споруд, а соборний Миколаївський храм з монашими келіями був оточений частоколом. Над вхідними воротами зведена баштова церква Антонія і Феодосія Печерських, яка нагадувала надбрамну вежу Софійського монастиря в Києві (цей факт відомий з альбому нідерландського художника Абрахама ван Вестерфельда, що в сер. 1600-х років служив при дворі литовського князя Януша Радзивілла і перебував певний час у Києві).

Не оминули Зміївський козачий військові лихоліття. Неодноразово доводилось братись за зброю тим, хто в мирний час читав молитви та порався по господарству. Філарет-Гумільовський свідчить, що в справах 1724 року вказано, що з монастиря кримськими татарами вивезено дзвін, який був відбитий, але потрапив до маєтку князя Меншикова. А ще раніше, у 1681 році зміївським ратним людям вищим керівництвом було вказано робити засіки на дорогах через Гомільшанський ліс, в тому числі і на тих шляхах, які пролягали повз монастирський хутір.

В часи розквіту козача святиня мала близько 6,5 тисяч десятин, причому близько 90% - ліс. Два населені пункти – слобода Гомільша і хутір Коробів – повністю належали монастирю, як і господарські споруди – млини, шинки, сукновальні.

Під кінець існування монастиря, коли вже частина культових та господарських споруд перебувала у занепаді через малочисельність братії, відмічається, що тут працювали піддані українці, які займались варінням пива та виготовленням гончарного посуду і облицювальних плиток для печей. При монастирі росло 17 плодових садів, з яких до часу перебування тут Філарета-Гумільовського залишились тільки окремі здичавілі дерева, грецькі горіхи та сливи. Вся територія була оточена вже не частоколом, а кам’яними стінами. За стінами розташовувались 2 храми (головний – Преображенський, та Миколаївський трапезний), монаші келії з дерева, погреби та інші споруди.

Про закриття козачого монастиря ходять відомі легенди – про збройний опір військам князя Потьомкіна, стрибання на конях з Козачої гори в Дінець та захоронення величезної кількості срібла в Білому озері. В дійсності, монастир вже був практично покинутий, позаштатний, чисельність братії складала 6 чоловік. Перед закриттям майже всі статки були конфісковані. Всі дорогоцінності та книги були вивезені в Троїцький собор м. Білгорода, про що була видана розписка. Через 4 роки, у 1792 році величний Преображенський собор почали розбирати і перевозити цеглу у Нову Водолагу, де велось будівництво Воскресенського собору. Для прискорення робіт під центральну частину храму заклали вибухівку і підірвали. Залишки руїн ще багато десятиліть були добре помітні, про що також згадував Гумільовський. Миколаївський трапезний храм ще існував певний час, але потроху його стан погіршувався, а про ремонт мова не йшла. Після того, як звідси вивезли решту дорогоцінних церковних речей, і цей храм розібрали (орієнтовно, в кінці 1820-х років). На ціле століття про монастир забули.

У 1928 році руїни оглянув відомий український мистецтвознавець С. А. Таранущенко, один з організаторів руху за збереження історичних пам’яток. Було проведено поверхневий огляд залишків монастиря, зроблено орієнтовний план Преображенського собору. Брак коштів та відсутність підтримки з боку радянської влади більше зробити не дозволили.

Лише у 1998 році дослідження в Короповому відновились. За цей час було розібрано стіни південного притвору Преображенського храму, забудовано частину території, де він стояв. Це не були професійні археологічні розкопки, але результати були позитивні – відкрито частину стін, знайдено поховання монаха в рясі, з масивним срібним хрестом, двома пістолями та шаблею. Очевидно, що ця людина свого часу належала до козацького стану.

Залитий фундамент під майбутню капличку на місці, де був Преображенський храм (XVIII ст.)

Всі бажаючі зараз можуть підійти до руїн Преображенського храму та доторкнутись до цегли. Це якісна, добре обпалена і все ще міцна цегла розміром 36 х 18 х 9 см, декорування виконане меншими за розмірами цеглинами. Товщина стін сягає 1,5 м. Загалом, архітектурні прийоми нагадують інші храми кінця XVII – поч. XVIII ст. в Ізюмі, Ахтирці, Харкові. Скоріш за все, архітектурними попередниками для нього виступали Покровський собор у Харкові та Троїцький собор у Ахтирці. Було визначено приблизні розміри колишнього Преображенського храму: висота центральної частини – 38-40 метрів, довжина зі сходу на захід – близько 40 метрів, ширина з півночі на південь – 28 метрів. Він був одним з найкрасивіших і найбільших храмів Слобожанщини.

При написанні цього матеріалу використовувалась текстова і графічна інформація з сайту otkudarodom.ua А. Парамонова. Сучасні фото території зроблені співробітниками національного парку.

Маслак Сергій

Копіювання матеріалів сайту можливе за умови розміщення діючого гіперпосилання на www.gomilsha.org.ua

Зв'язок з адміністрацією сайта поштою nppgomolsha@ukr.net (з поміткою "Сайт")

Ми у соцмережах:

Facebook

Instagram

63436, Харківська область, 

Чугуївський район

с. Коропове, вул. Монастирська, 27

м. Зміїв, вул. Адміністративна, 25

(1 поверх)

E-mail: nppgomolsha@ukr.net

Підтримати "Гомільшанські ліси"

Замовлення екскурсій:

(050) 585 84 64

Керівництво:

(066) 247 25 65

Відділ охорони НПП:

(050) 061 39 41

© 2010 - 2021 Національний природний парк "Гомільшанські ліси". Використання матеріалів сайту при наявності посилання на gomilsha.org.ua
Много шаблонов Joomla на JooMix.org